Будова плодового дерева та його частин II
Четвер, 20 Чер 2019, 12:54
Вітаю Вас Гість | RSS|
Головна | Будова плодового дерева та його частин II | Реєстрація | Вхід
Меню
Каталог продукції
Корисна інформація
    Форма входу
    Категорії розділу
    Хімічні препарати [1]
    Опис та інструкції до хімічних препаратів по захисту рослин.
    Хвороби рослин [2]
    Корисна інформація [0]
    Добрива [2]
    Опис та інструкції добрив які застосовуються в селянському господарстві.
    Пошук


    Календар
    «  Червень 2019  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Новини сайту
    Архів новин

    Статистика


    Яндекс.Метрика

    Джерело:
    www.iv9.ru

    Переклад:
    Могір В. В. 2015

     

    БУДОВА ПЛОДОВОГО ДЕРЕВА ТА ЙОГО ЧАСТИН

    (Частина II)

     

    Листя, квіти, плоди

    Листя – найважливіший органи плодового дерева. У пазухах листків щорічно закладаються нові бруньки. З них виникають нове листя, пагони, квітки, плоди! Листя живлять надземну частину і кореневу систему дерева. Вони приймають активну участь у розвитку всього організму дерева і нових його органів.

    Рослина – це лист. У листі відбувається найважливіший біологічний процес – фотосинтез, в результаті якого утворюються вуглеводи та інші органічні сполуки. Через листя здійснюється транспірація і газообмін в рослині, що в свою чергу підвищує зимостійкість і посухостійкість дерева; завдяки діяльності листя відкладаються запаси поживних речовин і т. п.

    За морфологічною будовою листя плодових і ягідних рослин діляться на прості і складні. У простому листі листова пластинка одна. Складний лист складається з декількох пластинок і може бути трійчастим непарноперистим, парноперистим, пальчатоскладним і т. п.

    У більшості порід плодових дерев листя розташовуються по спіралі. На кожних двох повних обертах спіралі розміщується п'ять листків; шостий лист знаходиться над першим, сьомий над другим, восьмий над третім і т. д. У цьому випадку листорозміщення позначають дробом 2/5. Можуть бути й такі листорозміщення: 1/2, 1/3, 3/8, 4/11, 5/13 і т. д. Трапляється, що в нижній частині пагону один цикл листорозміщення, а у верхній – інший.

    По числу листя в кроні розрізняють дерева сильно, середньо і мало облистяні. Найбільші листки мають жирові і прикореневі пагони. На річних вегетативних приростах листя крупніше, ніж на плодових утвореннях. На молодих деревах листя крупніше, ніж на плодоносних. Через низький рівень агротехніки можуть зменшуватись прирости і розміри листя. Залежно від зовнішніх умов і живлення дерева змінюється також і число продихів на листках і нервація листа (мережа жилок).

    Квітки і суцвіття. Квітка є видозмінений, дуже скорочений пагін генеративного типу. Сукупність квіток, утримуваних простою або розгалуженою віссю, носить назву суцвіття.

    Статеві органи розміщуються в квітках по різному. У одних порід квітки двостатеві, в інших одностатеві або роздільностатеві. Двостатеві квітки мають тичинки (чоловічі органи) і маточки (жіночі органи). Роздільностатеві квітки мають або тичинки (тичинкові), або маточки (маточкові).

    Розрізняють також і рослини з розміщенням на них квіток. Серед плодових порід є однодомні роздільностатеві, дводомні роздільностатеві і однодомні двостатеві. В однодомних роздільностатевих на одному і тому ж дереві знаходяться чоловічі та жіночі квітки; в дводомних роздільностатевих на одних деревах знаходяться тільки чоловічі квітки, на інших тільки жіночі.

    Більшість плодових порід відноситься до однодомних – яблуня, груша, вишня, слива, черешня, абрикос, персик, смородина, аґрус та інші. Запилюються такі квітки переважно комахами і носять назву ентомофільних.

    До роздільностатевих рослин належать волоський горіх, ліщина, каштан їстівний, фісташка справжня, пекан. Ці рослини запилюються за допомогою вітру і носять назву анемофільних. До дводомних порід відносяться деякі види полуниці, інжир, актинідія, обліпиха.

    Є також перехідна група рослин з квітками різного типу. Так, у шовковиці зустрічаються і однодомні екземпляри з чоловічими і жіночими квітками, і дводомні, на яких знаходяться або чоловічі квітки, або жіночі. У хурми японської на одній і ті ж рослині буває більшість жіночих квіток і незначна частина чоловічих; у інших рослин хурми, навпаки, переважають чоловічі квітки.

    У більшості двостатевих квіток однаково добре розвинені тичинки і маточки. Але зустрічаються квітки з недорозвиненими тичинками або маточками. Квітки з недорозвиненими тичинками називають функціонально жіночими, з недорозвиненими маточками – функціонально чоловічими. З однієї квіткової бруньки розвивається різне число квіток: у персика, абрикоса, мигдалю, айви – по 1 квітці, у яблуні – від 3 до 8 квіток, але у більшості культурних сортів – по 5 квіток. У груші з однієї бруньки розвивається від 3 до 11 квіток. По 2-3 квітки розвивають бруньки сливи, волоського горіха, фундука.

    Квітки різняться між собою за кількістю плодолистиків, з яких складається матка. У вишні, сливи, черешні, абрикоса один плодолистик, у яблуні – два - п'ять, у груші – п'ять, у смородини – два - чотири, у суниці, малини – по кілька десятків. Відповідно числу запліднених плодолистиків розвиваються плоди.

    З будовою квіток і заплідненням пов'язано і число гнізд в зав'язі: у кісточкових порід – одне гніздо, у яблуні і груші – два, у каштана – три - шість, у цитрусових – багато.

    За типом розгалуження суцвіття діляться на моноподіальні і симподіальні.

    Моноподіальні суцвіття відрізняються тривалим зростанням центральної осі і поступовим розпусканням квіток знизу вгору. Симподіальні суцвіття мають кілька осей і порядків розгалуження, Моноподіальні суцвіття діляться на прості і складні. До простих належать кисть, щиток, сережка, парасолька. До складних – складна кисть, складний щиток. Кисть мають смородина, малина, аґрус, черемха, магалебська вишня. Щиток мають груша, горобина, глід. Першим розпускається в суцвітті нижня квітка. Парасольку мають яблуня, вишня, черешня. Сережка – у волоського горіха, ліщини, фундука, пекана, каштана їстівного. У ній зібрані тільки чоловічі квітки. Після відцвітання сережка опадає, а плоди розвиваються з запліднених жіночих квіток.

    Плоди утворюються в результаті запліднення з одного або декількох квіток. Деякі плоди можуть розвиватися і без запліднення – партенокарпічні, або безнасінні (деякі сорти груші, мандарини, апельсини та інші).
    Якщо в утворені плода брала участь тільки одна маточка, плід називається простим. Плід, утворений декількома маточками, називається складним або збірним (малина, суниця). Плоди, які утворюються з цілого суцвіття, називаються супліддям (інжир, шовковиця). В одних рослин плоди розвиваються тільки з зав'язі квітки (кісточкові породи), в інших у розвитку плоду беруть участь, крім зав'язі, і квітколоже, і чашечка (яблуня, груша).

    Складові частини плоду - екзокарпій, мезокарпій, ендокарпій (рис 16).

    Будова плодів: груші, сливи, винограду, суниці, малини, ліщини.

    Рис. 16 Будова плодів
    1 – екзокарпій; 2 – мезокарпій – а) зовнішня м'якоть; б) внутрішня м'якоть;
    в) межа між зовнішньою і внутрішньою м'якоттю; 3 – ендокарпій; 4 – судини; 5 – насіння;
    6 – квітколоже, яке розрослося ; 7 – плодики-горішки; 8 – кам'янисті клітини.

    Екзокарпій – це зовнішня оболонка плоду. Вона може бути опушеною або не опушеною, м'якою або шкірястою, задерев’янілою і не задерев’янілою, тонкою або товстою, забарвленою або не забарвленою. Так, екзокарпій у персика опушений, у вишні не опушений, у аґрусу шкірястий, у ліщини задерев’янілий, у цитрусових  товстий та м'який.

    Мезокарпій може бути їстівним – у яблука, груші, неїстівним – у горіха, соковитим – у винограду, сухим – у ліщини, одношаровим – у плодів кісточкових порід, двошаровим – у плодів зерняткових порід.

    Ендокарпій у кісточкових порід являє собою тверду шкаралупу, у яблук – пергаментоподібні пластинки насіннєвої камери, у груші – кам'янисті клітини і т. д.

    За своєю будовою плоди діляться на несправжні, кістянки, ягоди, горіхи, цитрусові, партенокарпічні. До несправжніх відносяться плоди яблуні, груші, айви. Розвиваються вони з запліднених плодолистків і навколоплідника.

    На рис. 17 показано будову плоду яблуні, на якому видно квітколоже, що розрослося, частки чашечки, залишки тичинок і маточки, внутрішня м'якоть –  ендокарпій, середня м'якоть – мезокарпій, зовнішня м'якоть –  мезокарпій, серцевина і насіння.

    Будова яблука

    Рис. 17 Будова яблука
    1 – насіннєва камера; 2 – судина сім’я-бруньки; 3 – судинно-волокнистий пучок шкірки;
    4 – судинно-волокниста цибулька чашолистків; 5 – сердечко;
    6 – один з основних судинно-волокнистих пучків, що живлять зовнішню м'якоть яблука;
    7 – один з основних судинно-волокнистих пучків плодолистика.

    Плоди, які утворюються з одного заплідненого плодолистка, називаються кістянками. У них м'якоть розвивається без участі інших частин квітки. Екзокарпій у кістянок м'який, мезокарпій соковитий, ендокарпій твердий. Тверда оболонка, або шкаралупа, кісточки, що захищає насіння, належить навколоплідникам, а не насінню. До ягід відносяться плоди з соковитим навколоплідником – смородина, журавлина, брусниця, лохина, виноград та інші. До ягід відносяться також багаточленні або збірні плоди – суниця, полуниця, малина, ожина. До ягодоподібних плодів відносяться лимон, мандарин, апельсин. Ці плоди мають товсту зовнішню оболонку – ендокарпій, далі йде губчастий мезокарпій, всередині якого знаходиться їстівний ендокарпій з насінням і без насіння.

    У граната весь навколоплідник неїстівний, дуже щільний, шкірястий. Численні насіння покриті соковитою їстівної тканиною.

     

    Будова кореневої системи плодового дерева

    Можна добре розглянути будову кореня яблуні, взявши для цього кореневу мочку, тобто, наймолодшу розгалужену частина кореня рис. 18.

    Корінь яблуні

    Рис. 18 Будова кореня яблуні
    1 – чохлик; 2 –  зона росту; 3 – зона всмоктування; 4 – провідна зона.

    Ростові і всмоктувальні  корені мають кореневий чохлик, зону росту, що складається з тканин меристеми, і зону всмоктування, покриту кореневими волосками. У самій верхній частині всмоктувального кореня розташовується кореневий чохлик і зона росту кореня. Потім слідує зона всмоктування, а вище – провідна зона.

    Зона росту кореня багата клітинами меристеми, які здатні ділитися і збільшувати корінь в довжину і товщину.

    Зона всмоктування покрита численними кореневими волосками, які не видимими неозброєним оком. На початку цієї зони розташовуються живі волоски, за ними слідують відмерлі волоски і відмерлі клітини (корок). Починаючи з зони відмирання волосків, корінь стає тільки провідним.

    Всмоктувальна зона кореня білого кольору. Коріння тут світлі, як би прозорі. У провідній зоні колір кореня сіруватий. У процесі росту, коли скидається первинна кора і розвивається перидерма, коріння набувають світло-коричневого, а старе коріння – коричневого забарвлення.

    Особлива роль у живлені дерева та життєдіяльності кореневої системи належить кореневим волоскам.

    Кореневий волосок – це клітина з ядром, протоплазмою, яка має тонкі стінки, що полегшують процеси всмоктування.

    Сукупність кореневих волосків в зоні всмоктування називають також волосяним кореневим шаром. Товщина кореневого волоска близько 8 мікрон. Загальна протяжність волосків дуже велика. Вона залежить від породи і віку рослини. Наприклад, однорічний сіянець Аніса розвиває до кінця жовтня понад 17 млн. кореневих волосків довжиною близько 3 км.

    У процесі життєдіяльності навколо активних коренів розвиваються ґрунтові грибки – мікориза. Живуть і розвиваються такі грибки на поверхні або всередині всмоктувальних коренів. Мікоризу мають всі ягідні культури і більшість цитрусових. У групі зерняткових культур мікориза зустрічається у яблуні, груші, айви, в групі кісточкових – у вишні, сливи, черешні, у групі горіхоплідних – у волоського горіха, ліщини, мигдалю, каштана, пекана, у групі субтропічних – у східної хурми.

    За походженням коріння плодових і ягідних рослин розподіляються на три типи.

    Коріння насіннєвого походження – це коріння сіянців, які виростають з насіння дикорослих рослин і культурних сортів. На таких сіянцях прищеплюють культурні сорти і вирощують сильнорослі і довговічні дерева.

    Кореневі системи рослин, що виросли з насіння, мають головний корінь. Навколо нього розташовуються бічні, обростаючі корені різних порядків розгалуження.

    Коріння стеблового походження виникають у приземному шарі біля основи стебел рослин, які вегетативно розмножуються.

    Вегетативним шляхом розмножують слаборослі форми яблуні (дусен і парадізка), слаборослі підщепи для груші – айву, смородину, аґрус, суницю, полуницю, деякі субтропічні культури – інжир, гранат, маслину, деякі форми цитрусових культур.

    У рослин, які  розмножуються вегетативно головного кореня немає, є лише придаткове коріння.

    Кореневі нащадки виникають на коренях маточних рослин у вишні, сливи, малини і дають початок новим рослинам. Коренева система складається зі скелетних і напівскелетних коренів, що утримують рослину в ґрунті, і обростаючих коренів, які здійснюють живлення рослини. На осьових коренях першого порядку розвиваються корені другого порядку, на них – корені третього порядку і т. д.

    У плодових і ягідних рослин налічується до чотирьох-п'яти порядків. До нижчих порядків відносяться великі скелетні і напівскелетні корені, до вищих – самі дрібні, активні, всмоктувальні корені.

    Залежно від розмірів коріння бувають скелетні і напівскелетні – довгі і товсті корені (від 30 см до декількох метрів і товщиною в кілька сантиметрів); обростаючі корені або мочки – тонкі і короткі корені (до 3 см в довжину і декілька міліметрів в товщину).

    За положенням у ґрунті коріння можуть бути горизонтальними, що розташовуються уздовж поверхні ґрунту, і вертикальними, що йдуть углиб (до 5-6 м і більше).

    По виконуваних функціях корені діляться на ростові (осьові), всмоктувальні (активні), перехідні і провідні.

    Ростові (осьові) корені – це найбільш великі зростаючі корені, які, розвиваючись, просуваються в нові ґрунтові шари і несуть на собі всмоктувальні корені. Ростові корені частково виконують функцію всмоктування поживних речовин. Вони довші і товстіші всмоктувальних. На одиницю ґрунтового обсягу їх доводиться менше, ніж всмоктувальних.

    Всмоктувальні(активні) коренінайчисленніші, вони виконують найбільш важливу функцію всмоктування води і поживних розчинів. Довжина їх від 0,1 до 4 мм, товщина 0,3-1 мм. Всмоктувальні корені недовговічні. Живуть вони 15-25 днів, потім відмирають, проріджуються і замінюються новими. Відмирання коренів називається коренепадом. У молодих плодових рослин число всмоктувальних коренів влітку доходить до декількох десятків тисяч, а у дорослих до кількох сотень тисяч.

    Перехідні корені. Сама їх назва говорить про те, що вони являють собою проміжну ланку між всмоктувальними і провідними частинами мочки.

    Провідні корені мають світло-коричневе забарвлення. У міру зростання первинна кора, яка їх покриває, відстає у вигляді смужок, поступово розкладається і зникає. На її місці з'являється вторинна кора. Тільки найбільш сильні провідні корені перетворюються на обростаючі і скелетні корені, слабкі ж корінці зазвичай відмирають. Добре розвинені провідні корені мають світло-коричневе забарвлення, з віком вони стають темно-коричневими.

    Через провідні корені з ґрунту вода і розчини живильних солей просуваються в крону дерева, а з надземної частини – поживні речовини до коріння. Провідні корені поряд зі скелетними і напівскелетними коренями частково виконують і функцію утримання дерева в ґрунті.

    Поширення коренів у бік від дерева і вглиб залежить від віку рослини, типу і характеру обробки ґрунту, рівня агротехніки, районів зростання та інших причин. Найбільш широко і глибоко поширюються коріння плодових дерев на півдні. У районах північних та середньої смуги обсяг ґрунтового простору, охоплюваного корінням, зменшується. У південних районах Росії горизонтальні корені у дорослих дерев яблуні проникають на глибину 100-120 см, в районах середньої зони – 50-75, а в північних районах – на глибину лише 30-50 см.

    У південних районах плодівництва вертикальні коріння у дорослої плодоносної яблуні йдуть у глибину до 5-10 м, іноді до 12 м. У районах середньої зони глибина проникнення вертикальних коренів у дорослої яблуні становить 2-4,5 м, а в північних районах тільки 1 -2 м. Залежить глибина поширення коренів і від підщепи. При щепленні яблуні на слаборослих підщепах (на дусені) глибина залягання коренів зменшується в 1,5-3 рази.



    ДО І ЧАСТИНИ

    Лицензия Creative Commons